(044) 239-18-89 (044) 388-96-30
(044) 482-46-77 (097) 332-74-14
(044) 482-47-06 (050) 357-47-87
info@tehnomash.com.ua


 

ОСТАВИТЬ ЗАЯВКУ









































































Історія опалення

Спеціалізована компанія "ТЕХНОМАШ" пропонує статтю:
Історія опалення

Перші опалювальні системи – вогнища, які розведені безпосередньо у житлі, були відомі ще в кам’яному віці. В Римській Імперії зародились системи центрального опалення та теплої підлоги. Системи центрального опалення і теплої підлоги працювали завдяки мережі спеціальних каналів, розташованих під підлогою та у стінах, якими пропускались гарячі димові гази з печі. Замість того, щоб будувати піч для кожного окремого приміщення, римські інженери використовували одне спеціалізоване приміщення та мережу каналів. Стародавні римляни називали цю систему опалення "гіпокауст". Тепле повітря піднімалось догори каналами з центральної топки, нагріваючи внутрішню поверхню підлоги.

Існує інша думка, що підлогове опалення було винайдене не в Стародавньому Римі, а на території сучасної Швеції – вже в кам’яному віці, 6000 років тому. У Воуллеримі були знайдені рештки примітивної системи обігріву підлоги, у якій тепле повітря піднімалось каналами до поверхні землі туди, де спали люди.

Історія опалення

З XV ст. вже застосовувалось повітряне опалення з подачею в приміщення гарячого повітря, яке нагрівалось в процесі зіткнення з поверхнею печі.

Каталог электро  котлівКаталог электро  котлів

В середині XVIII ст. шведський винахідник Крістофер Польгем розробив креслення опалювальної системи з повітряними каналами, які розташовані під підлогою. У 1825 році в журналі "Mechanics Magazine" була опублікована стаття, в якій розповідалось про те, що китайці почали цікавитись опалювальними системами, подібними до древньоримської. Приклади застосування водяної пари для обігріву приміщень у Росії наводяться у книзі Миколи Львова "Російська піростатика", яка вийшла у світ в 1799 році. З початку XIX ст. пара знаходить все більше застосування як для опалення приміщень, так і для обігріву теплиць. Але широкого поширення вона знаходить лише у другій половині XIX ст. В той самий час, приблизно в 1855 році, був винайдений перший опалювальний радіатор. Виглядав перший радіатор як прямокутна коробка з товстих металевих труб з вертикальними дисками. Винахідником був російський німець італійського походження Франц Карлович Сан-Галлі, який проживав у той час у Санкт-Петербурзі. В 20-х роках минулого століття були виявлені старовинні британські та французькі системи, які нагадували сучасне водяне підлогове опалення. В Київській Русі ніколи не було теплих римських підлог! В будь-якому випадку, жодними розкопками це поки не доведено ... Ось цьому докази: оскільки в пам’ятниках архітектури домонгольського періоду, як правило, не існувало підклітних поверхів або крипт, підлога лежала на ґрунті.

Однак, під настилом підлоги обов’язково робили спеціальний шар підготовки. В пам’ятниках XI ст. вже можна спостерігати різноманітні варіанти таких підсипок. Інколи це був просто шар чистої землі товщиною 25-30 см, як, наприклад, у Видубицькому соборі. В церкві Ірини у Києві, в центральному нефі плитка була покладена на шар вапнякової підготовки, нижче якої знаходився шар цегляного щебеню, а у бічних нефах – на шарі глиняної підмазки. Надто різноманітними є шари підготовки підлоги в пам’ятниках XII ст.: це прошарки піску, глини, суглинку, землі, вапнякового розчину, дрібного цегляного або вапнякового щебеню. Склад шарів та їх поєднання були найрізноманітнішими, а загальна товщина коливалась від 10 см до досить значних величин. З огляду на різноманіття матеріалів, які застосовувались, склад підсипки, на думку будівельників, не відігравав суттєвої ролі. Головне, вочевидь, щоб матеріал підсипки був достатньо щільним та дрібнозернистим, який не піддається нерівномірному осіданню.

котли для опаленняВ пам’ятниках XI – першої половини XII ст., як правило, підлога знаходилася на рівні землі або трішечки вище. Пізніше підлогу часто піднімали вище землі за допомогою шарів підсипки або суцільного шару глини (землі, суглинку). Особливо чітко це вдалося встановити в пам’ятках Смоленська. Тут в церкві Петра і Павла, а також в безнатовпному храмі в дитинці (середина XII ст.) підлога була значно піднята над землею. Але вже в церкві Василя (80-ті роки XII ст.) підлога приблизно на 40 см піднімалась над навколишньою поверхнею. В подальшому зазначена особливість – положення підлоги храму вище рівня землі – набула в Смоленську ще більш яскраво вираженого характеру. Без сумніву, це було пов’язано із загальною зміною композиції храмів, оскільки піднята над поверхнею землі підлога, звичайно, викликала появу сходів перед входом, і цим підкреслювала висоту будівлі. В невеликих храмах підйом підлоги є порівняно невеликий: так, в церкві на Малій Річівці він складає всього 35 см, але в церквах на Чурилівці та на Великій Червонофлотській вулиці – до 50 см. В Спаському соборі в Чорнушках та у церкві на Окопному цвинтарі товщина шару підсипки – близько 80 см. Зовні усіх цих храмів жодного підняття ґрунту не зафіксовано, тому, відповідно, підлога знаходилась вище землі на всю товщину підсипки. В соборі на Протоці піщана підсипка лежить на вирівняних шарах, які утворились у процесі будівництва, складаючи в цілому шар товщиною близько 1 м. В соборі Троїцького монастиря на Кловці підлога була піднята над рівнем землі за допомогою підсипки, яка мала товщину 1.1 м. Насамкінець, глиняна подушка, яка лежала в основі підлоги церкви на Воскресенській горі, піднімала її майже на 1.5 м. Печі з’явились у наших предків достатньо рано, чому немало сприяли суворі зими. Дослідники вважають, що вже в VI столітті слов’яни в переважній більшості користувались піччю, а не вогнищем.Глиняні печі

Глиняні печі, які вперше виникли на півдні Русі, протягом століть просувались на північ, поступово збільшуючись у розмірах. Жителі північних лісів, прихильники кам’яниць, почали суміщати камінь та глину. До XII – XIII століть довжина сторони прямокутної основи цих печей досягала 1,2 – 2,0 м, а також і більше. Приблизно в цей же час у багатих помешканнях південної Русі з’являються і димарі. Ось тільки дивились вони не вертикально вгору, як у "класичної" російської пічки. Для диму влаштовували горизонтальне відведення: до отвору у верхній частині печі приробляли дошку, обмазану глиною, а над нею розташовували тристоронній перевернутий жолоб із обпаленої глини. На півночі димарі з’явились дещо пізніше.

українська піч

будинок в італії


<<< Повернутись