Спеціалізована насосна компанія "ТЕХНОМАШ" пропонує статтю:
Перший міський водопровід у Києві
Невідомо, коли з’явився перший водопровід у Києві. В документальних джерелах він вперше згадується на початку 17 ст. Тоді джерельна вода була підведена від київських гір до католицького домініканського монастиря. Трішки пізніше – у 1636 році дозвіл на спорудження водопроводу отримав Братський монастир.
У 18 столітті був збудований Подільський водопровід. Ця система складалась із дерев’яних труб, з’єднаних між собою залізними муфтами. Коли вона припинила функціонувати – достеменно не відомо. Вже в 20 столітті були знайдені рештки труб системи.
У водопровідній системі Подолу вода подавалась із водозабірника, до якого самопливом поступала з джерел з-під Андріївської гори.
У першій половині 19 століття автономні системи водопостачання були в Київській фортеці та в Кадетському корпусі, але загальноміського водопроводу в Києві не було. Загальноміський водопровід вирішив створити генерал-губернатор Іларіон Васильчиков. Але домовласники не підтримали цю ідею. Наступник Васильчикова – Олександр Дондуков-Корсаков не став питати жадібних домовласників. Генерал-губернатор просто наказав, і водопровід збудували.
Керівництво роботами зі спорудження водопроводу було покладене на відомого інженера Аманда Струве. Йому вдалось переконати домовласників у необхідності водопроводу. В 1870 році він уклав з містом контракт, відповідно до якого він повинен збудувати водопровід та систему газового освітлення. У 1871 році Струве заснував "Київське товариство водопостачання", яке отримало монопольне право на забезпечення Києва водою.
Закладання водопровідних споруд відбулось 22 травня 1871 року. Менш, ніж за рік перша черга водопроводу була збудована. Її загальна довжина складала 24 кілометри, і охопила вона 147 будинків у центрі Києва.
Основними спорудами водопроводу були дві насосні станції та три водонапірних вежі. Нижня насосна станція розташовувалась у безпосередній близькості від Дніпра, поруч з пам’ятником Хрещення Русі (інша назва "Колона Магдебурзького права"). Нижня насосна станція мала приймальний колодязь. Зовсім нещодавно цю споруду було зруйновано.
Верхня насосна станція була збудована поруч з Олександрійським спуском (зараз Володимирський спуск). У 1880-ті роки на ній спорудили два відстійних басейни та водоочисний фільтр.
У Царському саду (зараз міський парк) були збудовані дві водонапірних вежі висотою 20 метрів. Вежі мали підземний кам’яний резервуар на 1 млн. 350 тис. літрів води. Третю водонапірну вежу збудували на верхній терасі Володимирської гірки, неподалік Михайлівського монастиря (тому її назвали Михайлівською). Михайлівська вежа була на 4 метри вищою за вежі Царського саду та мала резервуар на 220 тис. літрів. Висота дна резервуарів усіх трьох веж була 105 метрів над рівнем Дніпра.
Вежі в Царському саду мали три житлових поверхи та залізні резервуари на даху ємністю близько 160 тис. літрів кожен.
Із трьох веж збереглась лише одна. В цій споруді, архітектором якої був Олександр Шіле, розташований Музей води (Водно-інформаційний центр). Неподалік, в Міському парку не так давно відбудували другу вежу. Хоча я достеменно не знаю, наскільки вона схожа на свою попередницю за архітектурою. Під цією вежею розташовані основні об’єми колишнього величезного резервуару для води. Зараз у приміщеннях резервуару та у вежі розташовується дуже модний нічний клуб "Цар project".
Насамкінець слід зазначити, що вода першого Київського міського водопроводу була не найкращої якості. Вона навіть була небезпечною для споживання, адже фільтр не справлявся з очищенням, і пропускав не лише бруд, але й п’явок та невеличку рибу. Покращилась якість води після будівництва артезіанського водопроводу вже на початку 20 століття.
<<< Повернутись
